Мертва зона - Страница 67

Гляди тільки, не перебери міри… не наламай дров…

— І говорю я, як людина, — сказав Грег, — а ти, хлопче, верещиш, наче свиня в брудній калюжі. То хто ж лайно?

Він знову тицьнув шийкою пляшки хлопцеві в груди; один з гострих зубців ледь проштрикнув шкіру під правим соском, і там виступила манюсінька крапелька крові. Хлопець завив.

— Я розмовляю з тобою, — сказав Грег. — І раджу тобі відповідати так, як ти відповідаєш своїм учителям. То хто з нас лайно?

Хлопець щось запхикав, але розібрати ті звуки було годі.

— Відповідай, якщо хочеш скласти цей екзамен, — не вгавав Грег. — Я ж випущу з тебе тельбухи, синку. — І в цю мить він був здатен на таке. Тим-то й уникав дивитись на ту краплю крові, щоб не знавісніти остаточно, бо тоді б йому стало байдуже, чи то племінник Джорджа Гарві, чи будь-хто інший. — Ну, то хто лайно?

— Я, — мовив хлопець і захлипав, як мала дитина, що боїться лихого розбійника, який чигає вночі за дверима спальні.

Грег посміхнувся. У голові гупало, в очах спалахували різноколірні цятки.

— Ну що ж, це вже добре. Для початку. Але цього не досить. Я хочу, щоб ти сказав: «Я лайно».

— Я лайно, — промовив хлопець, і далі хлипаючи.

З носа в нього потекли шмарклі й так і повисли. Він утер їх затиллям долоні.

— А тепер я хочу, щоб ти сказав: «Я велике лайно».

— Я… я велике лайно.

— Ну, а тепер ще одне, і, мабуть, на цьому й закінчимо. Скажи: «Дякую, що ви спалили цю погану футболку, мер Стілсон».

Тепер хлопець був ладен на все. Перед ним відкривався вихід на волю.

— Дякую, що ви спалили цю погану футболку. В очах у Грега спалахнуло, і він черкнув скляним гостряком по м’якому животі хлопця, так що показалася смужечка крові. Скло ледь дряпнуло шкіру, але хлопець завив так, наче за ним гналися всі чорти з пекла.

— Ти забув сказати «мер Стілсон», — мовив Грег, і раптом усе минулося.

Біль востаннє гупнув у голові, просто між очима, і зник. Грег ошелешено дивився на шийку пляшки в своїй руці й ледве пригадував, звідки вона взялася. От бісова дурниця. Мало не полетіло все шкереберть через цього паршивого недоумка.

— Мер Стілсон! — кричав хлопець. Він уже не тямив себе зі страху. — Мер Стілсон! Мер Стілсон! Мер Стіл…

— От тепер добре, — сказав Грег.

— …сон! Мер Стілсон! Мер Стілсон! Мер…

Грег сильно ляснув його по обличчю, і хлопець стукнувся головою об стіну. Тоді замовк, безтямно витріщивши очі.

Грег підступив майже впритул до нього. Простяг руки, повільно взяв хлопця за вуха й притягнув його голову до себе, так що вони аж діткнулися носами. Очі їхні розділяло не більш як півдюйма.

— Так от, твій дядечко в цьому місті велика сила, — тихо промовив він, тримаючи голову хлопця за вуха, як за дужки. Очі в того були величезні, карі й мокрі від сліз. — І я також сила… скоро буду… хоч мені й далеко до Джорджа Гарві. Він тут народився, виріс і все таке. І якщо ти розкажеш дядечкові про те, що тут сталося, він може надумати покласти край моїй діяльності в Ріджуеї.

Губи хлопцеві сіпались у майже безгучному плачі. Грег повільно труснув його голову за вуха, і їхні носи знову діткнулися.

— Та, певно, не надумає… ти його добряче вивів із себе цією футболкою. Але може. Кревні зв’язки — то неабищо. Отож подумай про це, синку. Якщо ти розкажеш дядечкові, що тут сталося, і дядечко потурить мене звідси, я, мабуть, порішу тебе. Ти мені віриш?

— Так, — прошепотів хлопець.

Щоки його блищали від сліз.

— Так, сер, мер Стілсон.

Грег пустив його вуха.

— Атож, — мовив він, — я порішу тебе, але перед тим розкажу всім охочим слухати, як ти тут обпудився, ревів і пускав шмарклі.

Він одвернувся й швидко відійшов, так наче від хлопця погано тхнуло; а тоді знову рушив до сейфа. Дістав з полиці коробку пластиру й кинув через кімнату хлопцеві. Той злякано відсахнувся й не зловив її, потім квапливо нахилився й підняв коробку з підлоги, видимо боячись, що Стілсон нападеться на нього й за це.

Грег показав рукою.

— Туалет отам. Опорядися. Я дам тобі іншу футболку. Пришлеш її назад випрану, без слідів крові. Зрозумів?

— Так, — прошепотів хлопець.

— Сер! — гримнув на нього Стілсон. — Сер! Сер! Сер! Не можеш запам’ятати?

— Сер, — простогнав хлопець. — Так, сер. Так, сер.

— І чого вас тільки навчають. Ніякої поваги, — сказав Грег. — Ніякої.

Біль у голові озвався знову. Грег вгамував його, але тепер болісно бурувало в шлунку.

— Ну гаразд, годі. Хочу тільки ще дати тобі одну добру пораду. Коли ти восени, чи коли там, повернешся до свого бісового коледжу, то не уявляй собі, ніби тут сьогодні було щось не так. Не обманюйся щодо Грега Стілсона. Краще про це забути, хлопче. І тобі, й мені, і Джорджеві. Якщо ти станеш про це думати й тобі зрештою здасться, що ти зможеш на мені відігратись, то буде найбільша помилка в твоєму житті. І, може, остання.

З цими словами Грег вийшов, кинувши на хлопця презирливий погляд: той стояв з переляканими очима, губи його тремтіли, на животі й грудях запеклися цяточки крові. Він скидався на цибатого десятирічного хлопчиська, якого вигнали із шкільної бейсбольної команди.

Грег подумки побився об заклад із самим собою, що більш ніколи не матиме клопоту через цього хлопця, — і виграв. Через кілька днів Джордж Гарві зупинився біля перукарні, де голився Грег, і подякував йому за «дещицю здорового глузду», яку той вклав у голову його племінникові.

— Вмієте ви ладнати з молодими, Грег, — сказав він. — Не знаю… але здається мені, вони мають до вас повагу.