Мертва зона - Страница 145

145

— З помосту, Грег! З помосту!

Та Стілсон і далі дивився на галерею, і ось їхні погляди злютувались удруге в цілковитому порозумінні, і в ту мить, як Джонні спустив курок, Стілсон лише трохи пригнувся. Виляск пострілу прокотився по зали кулею зрізало краєчок помосту, і там, при самому розі, стало видно оголене світле дерево. Полетіли тріски. Одна вдарила в мікрофон, і знов розлігся жахливий виск, що раптом перейшов у низьке гортанне гудіння.

Джонні загнав у ствол другий патрон і знов натиснув спусковий гачок. Цього разу куля продірявила запорошений килим, що вкривав поміст.

Натовп заметався, як знавісніла худоба. Всі кинулись до центрального проходу. Ті, що стояли були позаду, легко вискочили із зали, а потім у подвійних дверях утворилась тиснява, і люди з криком та лайкою намагалися продертись назовні.

У протилежному кінці зали також заляскали постріли, і просто перед носом у Джонні порснули тріски з поруччя балюстради. В наступну мить щось свиснуло біля самого вуха. Потім невидимий палець черкнув по комірцю сорочки. Ті троє під стіною навпроти стріляли з пістолетів, і ніщо не перешкоджало їм цілитися в Джонні, що стояв сам-один на галереї. А втім, подумав він, вони навряд чи завагалися б, якби навіть коло нього були ні в чому не винні люди.

Одна з трьох літніх дам учепилася в рукав Мучі. Давлячись слізьми, вона намагалася про щось запитати. Молодик грубо відштовхнув її і обіруч затис пістолет. У залі вже пахло пороховим димом. Відтоді як Джонні підвівся, минуло секунд із двадцять.

— З помосту, Грег! З помосту!

Стілсон і досі стояв край помосту, трохи пригнувшись і невідривно дивлячись нагору. Джонні приспустив ствол гвинтівки, і Стілсон на мить опинився якраз у нього на мушці. Та в цю ж таки мить Джонні дряпонуло по шиї, відкинуло назад, і його власна куля полетіла хтозна-куди. З вікна навпроти з дзенькотом посипалося розбите скло. Внизу почулися зойки. Плече й груди Джонні заливала кров.

«Атож, чудово ти його вбиваєш», — розпачливо подумав він і знову кинувся до балюстради. Загнав у ствол патрон і рвучко приклав гвинтівку до плеча. Нарешті й Стілсон зрушив з місця. Він швидко збіг з помосту, а тоді знов озирнувся на Джонні.

Ще одна куля свиснула біля скроні. «Я весь у крові, наче недорізаний кабан, — майнула думка. — Ну ж бо, до діла. Треба з цим кінчати».

Затор у дверях прорвало, і тепер юрба витікала із зали вільніше. Зі ствола пістолета котрогось із тих, що стояли під стіною внизу, вихопився димок, і той самий невидимий палець, який черкнув був по комірцю, пекуче дряпонув Джонні щоку. То байдуже. Все байдуже, крім Стілсона. Він знову прицілився.

О боже, хоч би цього разу не схибити…

Тепер Стілсон рухався навдивовижу прудко, як на такого дебелого чолов’ягу. Чорнява молода жінка, яку Джонні примітив раніше, була саме на півдорозі до дверей — бігла, несучи на руках заплаканого хлопчика й так само намагаючись прикрити його собою. І те, як повівся Стілсон у наступну мить, так приголомшило Джонні, що він мало не впустив гвинтівку. Стілсон вихопив малого з материних рук і, тримаючи його поперед себе, швидко обернувся до галереї. Тепер на мушці був не він, а маленьке непіддатливе тільце в

(туман, блакитний туман, жовті смуги, тигрові смуги)

блакитному комбінезончику з жовтими лямівками.

Джонні аж рота розкрив. Атож, то був Стілсон. Тигр. Але оповитий туманом.

Що це означає? Джонні викрикнув ці слова, але з уст його не злетіло ані звуку.

Пронизливо заверещала мати, але Джонні колись уже чув це.

— Томмі! Віддай його мені!.. Томмі! Віддай його мені, негіднику!

Голова Джонні болісно пухла, роздималась, як футбольна камера. Все перед очима почало тьмяніти. Єдина ясна пляма залишилась у прорізі прицілу, а приціл був наведений просто в груди блакитного комбінезончика.

Ну ж бо, стріляй, бога ради, стріляй, а то він утече…

Аж ось — чи, може, то просто помутніло в очах — блакитний комбінезончик почав розпливатися, втрачати колір у червонястому серпанку, а жовті смуги довшали й ширшали, аж поки затопили все навколо.

(в тумані, атож, він у тумані, але що б воно означало? те, що небезпека минула? чи тільки те, що він для мене недосяжний? що б воно)

Унизу щось сяйнуло і згасло. В скаламученій свідомості Джонні майнула здогадка: фотоспалах.

Стілсон відштовхнув жінку й задкував до дверей; у його хижо примружених очах читався холодний розрахунок. Хлопчик відчайдушно пручався, але Стілсон міцно тримав його за шию і під коліньми.

Не можу. Милий Господи, прости мене, я не можу.

І тут у Джонні вдарили ще дві кулі: одна влучила у верх грудей, відкинула до стіни, а звідти його враз, мов пружиною, штовхнуло назад; друга ввігналася в лівий бік, і він, крутнувшись на місці, заточився на балюстраду. Він ледь усвідомив, що упустив гвинтівку. Вона впала на підлогу галереї і від удару випалила в стіну. Джонні повалився на балюстраду і, проломивши поруччя, полетів униз. Зала двічі перевернулась у нього перед очима, а тоді розлігся тріск — то він упав поперек на лави, зламавши собі хребет і обидві ноги.

Він розтулив рота, щоб закричати, але звідти фонтаном линула кров. Лежачи серед уламків розтрощених лав, він подумав: «Оце й кінець. Нікчема я. Все занапастив».

До нього діткнулися чиїсь руки, безжальні руки. Перевернули горілиць. Над ним стояли Еллімен, Мучі і той третій. Перевернув його Еллімен.

Підійшов Стілсон і відштовхнув Мучі вбік.

— Не чіпайте його, — різко мовив він. — Знайдіть того сучого сина, що зробив знімок. Розбийте його апарат.

145