Мертва зона - Страница 139

139

— Вам як, Джонні, нічого? — спитав О’Доннелл.

— Що?… А-а, та ні, все гаразд.

— А то ви якось дивно змінилися на виду.

Чак Четсворт сказав тоді: «Я вбив би його. Бо якби не вбив, то мене б аж довіку переслідували ті мільйони людей, яких він винищив».

— Мабуть, заблукав десь думкою, — відповів Джонні. — Хочу вам сказати, що мені було дуже приємно випити з вами.

— Так само й мені з вами, — сказав О’Доннелл, видимо потішений. — Більше б таких людей до нас заїжджало. А то, знаєте, сунуть без зупинки на ті лижні курорти. В модні місця. От куди гроші плавом пливуть. Якби я знав, що заїжджатимуть і до мене, зробив би тут усе їм до вподоби. Ну, знаєте, плакати з краєвидами Швейцарії і Колорадо. Камін. Заправив би автомат платівками з рок-н-ролом замість цього лайна. Та я б… я б, знаєте, з якою охотою… — Він здвигнув плечима. — Чорт мене бери, я ж не гірший за інших.

— Звісно, що ні, — сказав Джонні, злазячи з високого сидіння й думаючи про пса, навченого кидатися на людей, і про сподівання хазяїна колись нацькувати його на клятого злодія-хіпаря.

— Ви розкажіть своїм знайомим про мій бар, хай приїздять, — попросив О’Доннелл.

— Неодмінно, — сказав Джонні.

— Гей, Діку! — знов заволала одна з п’яничок за столиком. — Ти знаєш, що таке чемне обслуговування?

— Щоб ти луснула! — гарикнув О’Доннелл, наливаючись кров’ю.

— Та розтуди тебе! — відгукнулася Кларіс і захихотіла.

Джонні тихенько вислизнув надвір, де вже починалася справжня хурделиця.

8

Спинився він у готелі «Холідей» у Портсмуті. Повернувшись того вечора, він сказав портьє, щоб на ранок йому приготували рахунок.

У своєму номері він сів до безликого готельного письмового стола, виклав на нього весь запас поштового паперу й узяв дешевеньку готельну ручку. В голові гупало, але він мав написати листи. Його раптовий внутрішній бунт — чи що воно там було — вже минув. Недовершена справа Грега Стілсона лишилася.

«Я збожеволів, — подумав він. — Інакше й не скажеш. Зовсім зсунувся з глузду». Йому вже ввижалися газетні заголовки: Екстрасенс стріляє в конгресмена… Грег Стілсон — жертва маніяка… Куля вкорочує віку представникові Нью-Гемпширу… Ну, а для «Всепроникного погляду» то буде справжнє свято. Самозваний ясновидець убиває Стілсона. 12 відомих психіатрів пояснюють причини. А збоку, можливо, й Дісова колонка, де той розповість, як Джонні погрожував, що візьме рушницю й пристрелить його, мов браконьєра.

Божевільний…

Борг лікарні сплачено, та після цієї історії залишиться особливий рахунок, за яким муситиме платити батько. Йому та його новій дружині доведеться ще багато днів по тому жити у відсвітах лихої слави Джонні. Посиплються листи, сповнені ненависті. Всіх, кого він знав, піддадуть допитам — Четсвортів, Сема Вейзака, шерифа Беннермена… Сейру? Ну, до Сейри, може, й не доберуться. Зрештою, не в президента ж він стрілятиме. Принаймні в теперішнього. У нас тут багато хто побоїться сказати про це вголос, а от я не боюся. Скажу так, як є, і хай усі чують. Настане день, коли Грега Стілсона оберуть президентом.

Він потер скроні. Повільними хвилями накочувався біль, проте листи — однаково треба було написати. Джонні присунув до себе верхній аркуш паперу, взяв ручку й вивів: «Любий тату!» За вікном вітер жбурляв у шибу суху снігову крупу, провіщаючи неабиякий буран. Нарешті ручка побігла по паперу, спершу неквапно, потім дедалі швидше.

Розділ двадцять сьомий

1

Джонні піднявся дерев’яними сходами, очищеними від снігу й посипаними сіллю. Зайшовши у подвійні двері, він опинився у вестибюлі, стіни якого були обліплені зразками виборчих бюлетенів та оповістками про збори громади, що мали відбутися там 3 лютого. Серед них висіло й оголошення про наступний приїзд Грега Стілсона й поряд — портрет самого Конгресмена у зсунутій на потилицю незмінній касці, з жорсткою кривуватою посмішкою, що ніби промовляла: «Умили ми їх, еге ж, приятелю?» Трохи праворуч від зелених дверей, що вели до зали, увагу Джонні привернула табличка, досить-таки несподівана для нього, отож він став і кілька секунд мовчки розглядав її, видихаючи хмарки пари. Табличка стояла на дерев’яній підставці, і на ній було написано: «Сьогодні — іспити на водійські права. Приготуйте всі документи».

Він відчинив двері, ступив у запаморочливий жар, що йшов від великої груби, і побачив за столом полісмена. Той сидів у розстебнутій теплій куртці з каптуром. На столі перед ним були розкладені якісь папери й стояв прилад для перевірки зору.

Полісмен звів очі на Джонні, і в того наче щось обірвалося всередині.

— Ви до мене, сер?

Джонні показав на фотоапарат, що висів у нього на шиї.

— Та я, бачте, хотів трохи роздивитися, — сказав він. — Маю завдання від журналу «Янкі». Ми готуємо матеріал про громадські будівлі в Мені, Нью-Гемпширі й Вермонті. Ну й, певна річ, ілюстрований фотографіями.

— Робіть своє діло, — сказав полісмен. — Моя дружина читає «Янкі». А мене від нього на сон хилить.

Джонні усміхнувся:

— Архітектура Нової Англії відзначається деякою… е-е, старомодністю.

— Старомодністю… — із сумнівом повторив полісмен, та одразу ж викинув усе те з голови. — Хто там далі, прошу!

До столу підійшов якийсь молодик і подав полісменові іспитову карту. Той узяв її і сказав:

— Дивіться, будь ласка, в оцей окуляр і називайте дорожні знаки й сигнали, які я вам показуватиму.

Молодик припав оком до приладу. Полісмен поклав на його іспитову карту аркуш з номерами й відповідями. Джонні ступив кілька кроків центральним проходом і клацнув затвором, нібито знімаючи трибуну в кінці зали.

139